Українська Автокефальна Православна Соборна Церква
Митрополит Київський і всієї Руси-України
Владика Мойсей
Україна 02068 м. Київ, Просп. П.Григоренка 15-153
Тел./Факс:(044) 570-9797 моб.8-050-512-4556 Email:Mojsey@rambler.ru

Слава Ісусу Христу !

Я є Владика Мойсей, назначений Собором канонічних Архієреїв Української Православної Діаспори, Митрополитом Київським і Всієї Русі-України. Представляю повернення канонічної української Ієрархії після 60-річних перебувань у вигнанні по чужим країнам, на територію нашої Батьківщини Україна в статусі автокефальної Української Православної Церкви, для відтворення канонічної Митрополії Київської Руси-України і встановлення собору канонічних єпископів, щоб цим виконати зобов'язання покладенні на наших Архієреїв, Вселенським Патріархом Григорієм VII, який надав Томас автокефалії в 1924 році, Українській Православній Церкві на українських землях, які знаходились під тимчасовою окупацією Польщі, (в періоді першої світової війни по 39 рік). Цим же Томасом 1924р.показано, що наша Православна Церква являється Канонічною правонаступницею 1000-ліття Хрещення Київської Митрополії Руси -України. А не якимось новоутворенням якби це хотіли б показати вороги Української Церкви бо ж наша Церква була визнана Вселенським Патріархом Григорієм VII, а після нього визнання підтверджено його ж наслідником Вселенським Патріархом Василієм-III, також визнала українську автокефалію Російська Синодальна Церква (6 жовтня 1925 р.)( про що свідчить "\"Український Православний Вісник", орган Укр..Синодальної Церкви).ч. 5,Харків 1925 ст.4.) В зв'язку з гонінням і абсолютним нищенням Нашої Церкви в часи тоталітарного режиму і в роки війни в 1943 р. канонічно висвячена українська Ієрархія на чолі з митрополитом Полікарпом Сікорським змушена була емігрувати за кордон, і перебувала в лагерях (ДІ-ПІ) де мала дах над головою і задовольняла релігійні потреби віруючих, а в 1948 р. почалось поступове розселення по європейським, а далі і по заокеанським країнам де розбудовувалась і зберігалась канонічна Українська Автокефальна Православна Церква, а сьогодні відбувається повернення до дому до України канонічної української ієрархії приємственої висвяти від Святого Апостола Петра через ближчих до нашого часу митрополита Діонісія Валединського. З ціллю відродити канонічність і чистоту архієрейських висвят для Української Церкви і поєднати всі Церкви в Україні в одну Соборну Церкву як про це молимося тисячу років, як про це сповідуємо в Символі Віри; "Вірую ...в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву."

II

Сьогодні в Україні ми всі споглядаємо велике розділення між Церквами православної основи. І ці розділення не зменшуються, а зростають. Лідери цих Церков виконують роль удільних князьків, які не дбають якими катастрофами це розділення закінчиться в майбутньому для України. Розділена Церква розділює народ. Народ до відкриття Церков жив дружніше як сьогодні і це є парадоксом, тому, що в Україні немає однієї Соборної Української Церкви, а 80 % це Церкви іноземних юрисдикцій, які є чужими для життєво-важних інтересів України, тому і розділюють український нарід, від чого рівень життя в Україні йде до низу.

Чому ми такі бідні на такій багатій землі, на якій кожний місіонером міг би стати ? Так багато разів запитував Патріарх Мстислав коли проїздив дорогами України поміж нашими багатими полями. Тому що духовна бідність і роз'єднання ідей забирає у нас силу, а в єдності з Богом і один з одним є сила і щастя народу, щоб жити однією родиною в любові і повазі один до одного. Люди втомились від штучного роз'єднання, якого можна б і не мати, якщо мудро керувати Церквою. Якщо Бог один то, чому роз'єднуємось ? Логічне запитання людей. Якщо Бог любов то, чому ненавидимо один одного? Для чого потрібна така Церква, яка під видом любові навчає ненависть?

Місія Нашої Української Православної Соборної Церкви, поєднати всі Церкви в Україні в одну Христову родину, на основі Соборності, як рівних з рівними з повагою до сущих санів і позицій які хто має. Для поєднання потрібно робити реальні кроки не на словах, а на ділах. Не тільки зазивати до об'єднання але і реально діяти. Не звертати увагу на скептицизмі погляди, або ж не бажання церковних лідерів. Не хотять Церковні верхи, то почнуть церковні низи і все суспільство України, коли усвідомить корисну ідею Соборності Церков для України. З цією ціллю, щоб поєднати всі Церкви для блага України, з ласки Божої, канонічні українські єпископи діаспори, як правдиві патріоти, що дбають про благополуччя України, висвятили мене в єпископа і возвели в сан митрополита Київського і всієї Руси-України, щоб закликати всіх до однієї соборної церковної родини, не тільки в Україні, але всюди в світі де проживають наші вихідці з України. Це дасть змогу об'єднаній-Соборній Українській Церкві, достойно представляти інтереси України не тільки в Євросоюзі але і у всьому світі, де знаходяться Українські Єпархії.

III

Про канонічність наших українських єпископів в США і західній Європі, від яких я отримав канонічну висвяту, свідчить сам Вселенський Патріарх Варфоломій-I і підтвердження цьому ми можемо знайти в книзі "Православие в посттоталитарной Украине", напечатаній і випущеній в 2002 р. Київ Церквою московського Патріарху, в якій підтверджується цей факт на ст.128-129 ... "11 марта 1995 г Вселенский Патриарх Варфоломей и священный синод приняли в юрисдикцию Константинопольского Патриархата Украинскую Автокефальною Православную Церковь в США и в диаспоре Епископат." Письмо святейшего Патриарха Константинопольского Варфоломея Патриарху Московскому и Всея Руси Алексию №337 от 13 марта 1995 г.) "Свой шаг Константинополь аргументировал тем, что принятые Украинские епископы в США и Западной Европе не являются раскольниками поскольку ведут преемство от Польской Православной Церкви, получившей Автокефалию от Константинополя в 1924 г."

Як бачите, що цю заяву про канонічність українських єпископів в США і Європі засвідчив сам Вселенський Патріарх тим, що прийняв українських Єпископів під своє керування без всяких перевисвят, бо ж не смів пере висвячувати канонічно висвяченних, а листом до Московської Патріархії підтвердив канонічність всіх єпископів, що мають апостольську приємственість від митрополита Діонісія Валединського, який був митрополитом Української Православної Церкви, а не Польської, тому що Церква отримала Томас визнання на теренах українських земель, які були захвачені Польщею після першої світової війни і звільнені від польської окупації червоною армією в 1929 р. Це були землі Волині, Полісся, Холмщини і Підляшшя, які входили до складу Митрополії Київської Руси-України. Ці області мали на своїй території понад 2,5 млн. Православних українців і півтори тисячі церков.

В цій же книзі читаємо далі "вторым аргументом стало мнение Вселенской Патриархии выведенное ею из 28 правила IV Вселенского Собора, что канонически вся православная диаспора подчиняется Константинопольському Патриарху". З цієї заяви зрозуміло, що Вселенський Патріарх, хоче мати під собою всіх українських єпископів з українськими Церквами, але Українські Владики Діаспори не хтять входити під юридичну залежність Константинопольського Патріарха, який тут же ізолює їх від України, як це зробив з попередніми українським Владиками, які йому довірили свою долю і долю Українських Єпархій втративши за це волю і статус українських владик, тому наші Владики будучи навченні сумним досвідом наших братів хотять зберегти свій статус автокефальності, щоб мати змогу допомагати Українській Церкві і українському народу в поєднання всіх в одну Соборну Церву в благо України і в Славу Божу. ( дякувати промислу Божому що в 1947 р. Українська Церква в Діаспорі розділилась цим самим половина Її збереглась для служіння Україні)Ці з ж достойні і канонічні Владики, що мають приємственість єпископської лінії від апостола Петра, яка йде до них через Владику Діонісія Валединського Митрополита УПЦ, що під окупацією Польщі порадившись Собором Українських Канонічних Архієреїв США і Європи, рішили висвятити мне в єпископа і возвести в сан Митрополита Київського і всієї Руси-України.

У висвяті прийняв участь Блаженніший Владика Стефан Бабій Петрович Першоієрарх УАПЦ-Соборноправної, Архієпископ Торонтський Митрополит Південної і Північної Америки, Намісник Київського Патріаршого Престолу у вигнанні, у співсужінні з Високопреосвящейннішим Митрополитом Михаїлом Явчак Чампіон Архієпископом Клівлендським і Митрополитом США, який був головним хіротонізуючим єпископом мене, як архімандрита Мойсея Кулика в Архієпископа Київського і Митрополита всієї Руси-України, Української Автокефальної Православної Соборної Церкви з ціллю послужити єднанню всіх Церков в Україні і діаспорі в одну Соборну Церкву з духовним центром в Україні.

Для цього Собором канонічних єпископів на мене покладена місія по відродженню Київської Митрополії Руси-України, як канонічної і визнаної Вселенським Патріархом, що веде свою право- наступність від тисячолітнього хрещення Руси-України князем Володимиром Великим. Повторне визнання канонічності і в наданні автокефалії, тобто самостійності від Вселенського Патріарха відбулося в 1924 році, коли Українська Православна Церква була під тим часовою окупацією Польщі. Його Святість Григорій-VII Вселенський Патріарх, видав Томас на відтворення і визнання Церкви, яка входила до Митрополії Київської-Руси, як автокефальної Церкви і покладено цим Томасом відповідальність за встановлення висвяти нового Собору єпископів в той час на його Блаженство Митрополита Церкви Діонісія Валединського, який розвивав Українську Церкву, але не міг виконати цю місію до кінця із-за комуністичного режиму, а в сьогоднішній час побудови демократичного суспільства в Україні, яка гарантує конституційну свободу совісті, тим більше в період входження України в Євросоюз, так що люба дискримінація до Нашої Церкви може визвати негативну оцінку світового суспільства до України та її уряду, тому сьогодні із-за цих умов стає можливим виконати цю канонічну місію. Собор Канонічних єпископів Діаспори поклав на мене цю відповідальність, як на канонічного Митрополита Київського і всієї Руси-України про відтворення канонічної Митрополії Київської Руси-України для встановлення і висвяти Собору нових єпископів і священиків для України і для Діаспори, де наші громади потребують щоб релігійне життя могло розвиватися і надалі, тим більше, що зараз продовжують відбуватися еміграції наших українців за кордон на заробітки, або ж проживання, які особливо потребують на чужині духовної опіки. Наша Українська Православна Церква, як рідна мати, що повертається з далеких гонінь, щоб приголубити і примирити в єдності своїх рідних дітей, щоб жили в мирі, як одна родина в Державі Україна. Бо всі ми є українці не залежно хто якого національного походження і мусимо нашу землю передати в наслідя своїм дітям без нових чорнобилів, як матеріальних так і духовних.

IV

Якщо взяти для кращого розуміння, що для України означає рідна або чужа церква, то візьмемо для порівняння антропологію людини з антропологією держави, тобто внутрішню будову. Людина має душу, яка вміщає в себе розум, бажання, звички, почуття, знання і дякувати розумній душі людина керує і піклується про своє фізичне тіло. Так само і держава, має свою Душу Церкву, яка теж духовно керує, навчає і веде людей цієї Держави до пізнання життя ва гармонії з Богом і тоді економічне благополуччя стає наслідком росту духовної свідомості суспільства.

Якщо людина має розумну душу, то і тіло буде здорове, якщо вона грішить: п'є, курить, то і тіло буде хворе. Якщо держава має духовно здорову Душу-Церкву, де священики живуть праведно з Богом, той і люди будуть брати приклад, щоб жити по Божому, а якщо духовенство розпусне і наповнене пороками суспільства, то і люди будуть грішити ще більше. Якщо душа людини наповнена чужими пороками, чужими духами, такими як звичка курити, пити, прелюбодіяти то душа такої людини є підневільна цим духам, які роздирають її почуття і збуджують погані бажання, виконуючи які людина відпадає від Божої благодаті і страждає в проклятті гріха. Так само ж Держава, яка має свою Церкву слабо розвинутою, а чужі Церкви розвинуті як сильні чужі духи, і тоді заглушають голос рідної Церкви і навчають людей України ненависті один до одного, під видом хто іншої конфесії то той гірший, навчають анти патріотизму і маловартісності і то така держава завжди ослаблена і постійно б'ється в судорогах духовно-екіномічного біснування під впливом чужих церков, як чужих духів і служить чудовою колонією для потреб чужих Держав.

Чужі Церкви в нашій Державі представляють інтереси чужих держав, а не нашої, і це природно, так, як мачуха любить своїх дітей більше ніж прийомних, тому дітям якщо хотять жити краще, то потрібно звертатися не до мачухи, а до матері яка їх любить. Доки людина буде одержима чужими духами, доти буде грішити і біснуватися. Так само ж і Держава доки буде одержима чужими Церквами, доти буде духовно і матеріально подавлена виглядатиме як не повноцінна, що не спроможна бути щасливою без чужоземної допомоги. Якщо хочемо мати сильну і щасливу Державу, то Церков з іноземними юрисдикціями повинно бути в Україні 5-10%, а Українська Церква повинна бути об'єднана і морально здорова, що би могти вилікувати хворе тіло Держави, як в духовно-соціальному так і в економічно-екологічному аспектах.

Рідна Церква в Україні є правдива мати і патріотично-виховна, яка навчає любити свою і служить для добра свого народу. Церкви з іноземним підпорядкуванням є церковно-політичними, так як працюючи в чужій державі мусять вдавати себе за рідних прикриваючись назвою українська, щоб представляти корисні інтереси чужої держави.

Такі Церкви для України є деструктивні, так як настроюють людей один проти одного. Наприклад: "Не йдіть туди молитись бо там уніати", або ж пропаганда йде на оборот. Так народ і ділиться брат проти брата, син проти батька. Бо іноземна Російська Церква тільки таким чином може утримати біля себе вірних, але від цього страждає не тільки держава але і занепадає авторитет православ'я, тому що молодь наблюдає в Церкві ненависть і забобонність, тому й і звертається до чужих вір, щоб хоч щось пізнавати за Бога. І не буде дивно коли в скорому майбутньому, мусульманство і інші нетрадиційні віри в Україні наберуть потужної сили, що християни будуть шукати один одного днем з вогнем. Тай практичним, правдивим християнином можна сформуватися тільки в рідній Церкві, яка як рідна мати каже дітям правду, і зацікавлена, щоб її діти любили один одного не залежно хто якого національного походження, бо всі ми діти України, живемо тут для того щоб жити щасливо в гармонії з Богом, а для цього державні керівники повинні створити всі умови, щоб Українська Церква в Україні стала високо духовною і сильною, яка на основі Соборності поєднає всіх християн в одну щасливу родину з духовним центром в Києві.

29 листопад 2002 р. Б.

Митрополит Київський і всієї Руси-України

†Владика Мойсей


Back to Ukrainian Eparchy Page.

Back to Main Page.

Back to Ukrainian Page.

Повернутися до головної сторінки Митрополії.