Global Navigation

Ukrainian Autocephalous Orthodox Church

Main Navigation

Sub-Navigation

Content

MESSAGE OF HIS BEATITUDE MEFODIY FOR CHRISTMAS

Христос народився!

Бог став людиною, аби людина могла стати богом. Ці слова святого Іринея Ліонського, що згодом неодноразово повторювалися Святими Отцями, розкривають не лише сенс нинішнього свята, але й смисл самого нашого існування. Кожна людина хоча б раз у житті поринає у роздуми про сенс свого життя. Звідки ми вийшли, куди прямуємо, для чого живемо? Атеїст відповість вам, що мета людського життя у соціальному прогресі. Агностик або людина гуманістичної культури вкаже на духовне самовдосконалення. Іудей або мусульманин засвідчить, що суть людського життя у покорі та єднанні з Богом. І лише християнин надасть найточнішу відповідь, кажучи давніми словами Святих Отців: сенс людського життя у тому, аби людина стала Богом.

 

Саме слово «релігія» походить від латинського religare – «возз’єднувати», в сенсі відновлення обірваного зв’язку.  Отож, кожна релігійна традиція свідчить, що сенс нашого життя – це возз’єднання з Абсолютом. З іншого боку, майже всі релігійні традиції свідчать про те, що найкраще слово, яке може якимось чином висловити Невимовного – це «любов». Однак лише християнство до кінця відкриває таїну Любові. Бог є любов, свідчить християнське Одкровення, і ця любов настільки абсолютна та несамовита, що Бог стає людиною.

 

Як свідчить Священне Писання, коли Бог творив людину, Він вдихнув у неї подих життя (Бут. 2,7). Таким чином, з самого початку свого існування людина несла в собі частку Божого життя, Божий подих. Втім, Бог створив людину не лише для того, аби обдарувати її часткою Свого життя. Любов Божа прагне й більшого. Бог жадає, аби людина отримала повноту благодаті та Божого життя. І тоді стається таїнство, яке було задумано Богом одвічно: в світ приходить Господь наш Ісус Христос: Боголюдина, Яка об’єднала у Своїй Особі небесне та земне, повноту Божої та людської природи.

 

Христос народжується і людське життя виповнюється радістю! Христос народжується і об’єднується Божество та людство! Христос народжується і Божа благодать, яка раніше ввійшла в людину ззовні, виповняє людське єство зсередини!  Христос народжується і завершується останній акт творіння людини! Христос народжується і у людини відкривається шлях до обожнення! Христос народжується і все створіння, увесь світ освячується! Бог стає людиною й у людини відкривається можливість стати богом.

 

У чому полягає історія людства? До чого вона подібна? До замкненого кола, всередині якого постійно повторюються ті ж самі події? Або до прямої лінії, де кожна подія відбувається лише одного разу та має унікальне значення? Церковне передання свідчить, що Христос прийшов у світ тоді, коли настало «виповнення часу» (Гал. 4,4). Це означає, що людська історія має осереддя, має свій священний центр, має зміст. Це осереддя, цей священний центр – Різдво Христове, Втілення, момент, коли у Христі об’єднується Божество та людство. Християнство змінило бачення історії. Воно надало історії людства сенс. Бог увійшов у людську історію, аби сповнити її Собою. Отже сенс людської історії – це розбудова Боголюдства, розбудова в людській історії Тіла Христового, як іменує святий апостол Павло Церкву.

 

Чи може людська думка охопити цю таїну? «Велике і преславне чудо сталося сьогодні, Діва народжує, і утроба не зотліває, Слово втілюється, і від Отця не відлучається. Ангели с пастирями славлять, і ми з ними співаємо: слава в вишніх Богу, і на землі мир" (стихира на стиховні, глас 2). Дивним чином входить Бог у наше життя, в історію людства. Всемогутній Бог стає немічним немовлям. Всюдисущий покладається у ясла. Той, хто приймає оспівування від міріад небесних духів оспівується пастухами. Той, «через якого все сталося» – смиренно народжується як жебрак та приймає на себе всі скорботи мандрівного життя, не маючи «де прихилити голову» у створеному Ним світі.

 

Втілення є актом любові Бога до людини. І цей акт звернено не до абстрактного людства, а до кожного з нас. Від кожного з нас Господь чекає, що ми ввійдемо до Його «повної радости» (Ів. 16, 24).  Кожен із нас є співробітником Божим у Його дивному задумі – Боголюдстві, залученні людського роду та всього створеного світу до Божественного життя.

 

Христос народжується і оновлює людську природу, оновлює все наше життя. Христос народжується і оновлює нашу Церкву, нашу Батьківщину, нашу історію. П’ятнадцять років тому на світанку нашої державності народилася наша Українська Автокефальна Православна Церква. Вона народилася в історичних умовах, які дуже нагадують Христове народження. Ми були бідні та безпритульні. Нас було мало і ми були беззахисні перед хижою імперією. Імперія зникла, однак смиренні умови нашого церковного буття не змінилися. Українська Автокефальна Православна Церква й досі «не має де прихилити голову» у країні, за державність якої боролися наша паства впродовж усього ХХ століття. Однак, це не засмучує нас, бо з нами перебуває Боже благословення та Христова радість. Ми обираємо Христову бідність, а не багатства цього світу. Ми обираємо Божу неміч, а не силу цього світу. Ми відкидаємо спокусу посісти місце «панівної» Церкви, бо пам’ятаємо, що згідно із заповіддю нашого Божественного Вчителя нам належить служити, а не панувати.

 

Місія Церкви Христової – залучати кожну людину до повноти Божественного життя. Через Свою Церкву Христос залучає людини до Боголюдства, наділяє її другою природою, робить її богом подібно до того, як Він Сам став людиною. Пам’ятаючи про це високе покликання Церкви, ми свідомо уникаємо участі у політичному процесові, надаючи благословення усіх, хто його шукає, незалежно від політичних поглядів або етнічного походження. А пам’ятаючи про Божу заповідь, аби ми всі перебували в єдності (Ів. 17, 21) – єпископат нашої Церкви веде діалог з іншими православними юрисдикціями в Україні про створення єдиної Помісної Церкви. У цьому діалозі єпископат нашої Святої Церкви, наслідуючи Христове смирення, готовий задля осягнення єдності відмовитися від власних амбіцій. Ми не маємо претензій на те, аби хтось з наших єпископів очолив об’єднану Церкву, не вимагаємо для себе у ній почесних місць. Однак ми вважаємо, що основою такого об’єднання має бути повна канонічна самостійність або Помісність Української Церкви, а сама майбутня об’єднана Церква має спиратися на тисячолітні традиції Українського Православ’я.

 

У ці святкові дні ми підносимо наші молитви за нашу Церкву, наш боголюбивий нарід та нашу боголюбиву Вкраїну. Нехай Господь обдарує нас Своїм миром та благодаттю. Нехай кожне людське серце перетвориться нині на Божі ясла. Нехай радість Різдва Христового ніколи не залишає наш народ, нашу Церкву та нашу країну.

 

Христос народився! – Славімо Його!

 

МЕФОДІЙ

Митрополит Київський і всієї України,

Предстоятель Української Автокефальної Православної Церкви


Sidebar

Footer