Екумен╕чн╕ Напрями:
Новий Документ ╕ Стар╕ Перешкоди
Коментар╕я про"Dominus Iesus"
Автор статт╕: Високопреосвященн╕ший Владика Мика╖л ╤. Чамп╕он, ДД, МА Богослов╕я
Published in Sobornopravna, Fall 2000 Issue
Велик╕ дебати, безперечно, спричинила недавня Декларац╕я Конгрегац╕╖ для Доктрини B╕ри названа Dominus Iesus: Про ╓дн╕сть ╕ спасенний уневерсал╕╓м ╤суса Христа ╕ Церкви ╕ зроблена Батиканською Кур╕╓ю. Беручи свою назву з початкових латикських сл╕в тексту "Господь ╤сус," Декларац╕я пода╓ оф╕ц╕йне церковне вчення про центральне м╕сце Христа в спас╕нн╕ вс╕х людей ╕ бачить в╕дкуплюючу роль Христа як джерела всього спас╕ння включаючи можлив╕сть що спас╕ння, може бути досягнуте ╕ тими хто ╓ нехристиянами ╕ специф╕чно не належить до католицько╖ в╕ри. Бидавнича Конгрегац╕я для Доктрини В╕ри допомага╓ Пап╕ Римському в управл╕нн╕ католицькою сп╕льнотою в справах в╕ри ╕ морал╕. П╕д назвою "маг╕стер╕уму" або "повчаючо╖ канцеляр╕╖ церкви," вуступа╓ той в╕дд╕л Римсько╖ Кур╕╖ що перед Другим Ватиканським Собором називався "Священною канцеляр╕╓ю" або "╤нкв╕зиц╕╓ю."
Реакц╕я на Dominus Iesus почува╓ться ╕ в Римськ╕й церкв╕, ╕ поза нею, а також йде в╕д ╕нших християн ╕ не-християн. Вже ми можемо бачити як роль теолог╕╖ ╕ теолог╕в набира╓ форми п╕д чац того, ак документ ╕нтепрету╓ться науковими ╕ рел╕г╕йними л╕дерами. Сам Папа дав в╕льну руку конгрегац╕йн╕й робот╕ в сво╖й нед╕льн╕й вей╕рн╕й промов╕ 1 жовтня. ╤ван Павло використав нагоду вияснити значення Декларац╕╖, говорячи перед натовпом на площ╕ Святого Петра: "Наше спов╕дання Христа як ╓диного Сина, через якого ми сам╕ бачимо обличча Отця, ╓ не погордою, що показу╓ зневагу до ╕нших рел╕г╕й, а рад╕сним визнанням, що Христос явив нам себе без всяко╖ заслуги з нашого боку."
Багато з обсерватор╕в вважають, щп цей особливий документ спричинить повернення екумен╕чного руху ╕ д╕алогу церкви з ╕ншими св╕товими рел╕г╕ями до р╕вня, не баченого ще з Другого Батиканського Собору та перекреслить багато досягнень в ц╕й сфер╕, зроблених п╕д час двадцятидвохл╕тнього папства ╤вана Павла. Папа не погоджу╓ться з такою ╕нтерпретац╕╓ю, хоча ╕ в╕дм╕ча╓, щп декларац╕я "виясню╓ основн╕ елементи християнства, як╕ не перешкоджають д╕алого, а показують його базу, тому що д╕алог без основи був би припечений на виродження в пусте говорення."
Властиво, ╤ван Павло ╕ Конгрегац╕я для Доктрини В╕ри ввазають, що Dominus Iesus т╕льки продовжуе теолог╕чну концепц╕ю Другого Ватиканського Собору, яка вчить про можлив╕ть спац╕ння для не-католик╕в ╕ нав╕ть для не-християн але це ╖х спац╕ння бере своь остаточн╕ витоки в Христ╕ ╕ в Пасхальн╕й М╕стер╕╖, тобто в Христов╕й смерт╕ в воскрец╕нн╕. "Отже, цим в╕дкриттям найглибша правда про Бога ╕ спац╕ння людими ся╓ в Христ╕, який ╓ в той же час посередником ╕ сповненн╕стю вс╕х откровень . . . во слав╕, ╕ напешт╕, з посланням Духа правди в╕д завершив ╕ удосконалив откровення ╕ п╕дтвердив його божим св╕дченням," говорить документ.
Тепер, коли туман, нав╕яний випуском документа, почина╓ розв╕юватися, небх╕дно запитатися, чи в╕н направду пошкодить екумен╕чному д╕алогу ╕ який особливий вплив буде в╕д Dominus Iesus з перспективи Православно╖ церкви ╕ Правослвно╖ в╕ри в ц╕лому. Н╕ один православний теолог не буде сперечатися з вченням, що спас╕ння йде в ╕ через особу ╤суса Христа. Ценральн╕сть Христолол╕╖ в православному л╕тург╕йному ╕ духовному хитт╕ да╓ тверду основу Христолог╕чному зрозум╕нню всього космосу, всесв╕ту, всього ╕ кожного, створених Богом по його образу ╕ подоб╕. П╕д час того, як б╕льш╕сть православного духовенства ╕ теолог╕в погодились би, що для не-християн, як╕ не почули або не прийняли в╕стку про спас╕ння в Христ╕, яка-небудь можлив╕сть спац╕ння походить в ╕ через ╤суса як такого, ╓ багато представник╕в крайн╕х фракц╕й ╕ так званих "центристських" православних к╕л, як╕ не дозволили би спац╕ння н╕кому, хто не ╓ христ╕янином ╕ б╕льш того, н╕кому з не-православних християн.
Документ ╓ б╕льш обмежуючим ╕ непевним щодо протестантських деном╕нац╕й, н╕ж до сво╖х "сестринних" православних церков. В╕дносно руху реформи, Dominus Iesus стверджуе, що "еклез╕астичн╕ сп╕льноти, як╕ не зберегли д╕йсний ╓пископат ╕ правдиву та ╕нтегральну субстанц╕ю ╢вхарист╕╖, не ╓ церквами в правильному розум╕нн╕. Це, як ╕ спод╕валося, спричинило захисну реакц╕ю з боку протестантських л╕дер╕в. Все з таки документ призна╓, що "т╕ як╕ були хрещен╕ в цих сп╕льнотах ╓ через хрещення введеними до Христа ╕, таким чином, ╓ в певного роду сп╕лкуванн╕ з цервою, хоч ╕ недосконалому." Також в б╕льшост╕ православного вчення ╕нш╕ сп╕льности, як╕ в╕докремили себе в╕д "прадиво╖ христово╖ церкви," "свято╖ православно╖ церкви," не вважаються "справжн╕ми" церквами не з точки зору апостольско╖ спадщини ╕ д╕йсних тайн, а тому що вони не ╕снують в сп╕льност╕ з "Великою Церквою Христовою," яка ╕сну╓ т╕льки в св╕товому альянс╕ вибраних м╕сцевих православних церков. Так, насправд╕, ми можемо знову побачити, що православний звичай погоджу╓ться, або нав╕ть ╓ сильн╕ший за те, що висловлене в Dominus Iesus.
Православн╕ набагато краще представлен╕ в Декларац╕╖ н╕ж ╖хн╕ реформован╕ брати ╕ сестри. Dominus Iesus спец╕ально говорить про Православну церкву, коли заявляе: "Церкви як╕ хоча ╕ не ╕снують в досконал╕й сп╕льност╕ з католицького церквою, залишаються з'╓днаними з нею через нат╕сн╕ш╕ зв'язки, тобто через апостольське спадко╓мство ╕ д╕йсну ╓вхарист╕ю, ╓ справжн╕ми пом╕сними церквами." Це вчення п╕дтверджуе прогрес, зроблений в екумен╕чному рус╕ м╕ж обидовома церквами в╕дколи папа Павло VI ╕ екумен╕чний патр╕ярх Атенагор зняли вза╓мну екскомун╕кац╕ю, установлену обидвома церквами проти себе П.Б. 1054. Римська церква визнае Православну церкву як р╕вну соб╕ по г╕дност╕ ╕ д╕йсно як церкву-сестру, яка залишилася в╕дд╕лена через в╕ков╕ непогодження в небагатьох аспектах. Цей документ торка╓ безпосередньо деяк╕ з тих вразливих точок ╕, д╕йсно, одну зокрема, яка розгляда╓ться як найвазн╕ша перешкода до православно-католицького об'╓днання. Ц╕╓ю перешкодою ╓ католицьке вчення про папську непомильн╕сть ╕ перш╕сть уточнене Першим Ват╕канським Собором в минулому стол╕тт╕. Декарац╕я виясню╓: "Тому Христова Церква присутня ╕ оперативна так само в тих церквах, хоч вони не ╓ в повн╕й злуц╕ з католицькою церквою, бо вони не приймають католицлку доктрину першост╕, яку, зг╕дно з Божою волею, ма╓ ╓пископ Риму ╕ яку виявля╓ над ц╕лою церквою."
Це в╕дновлене п╕дкреслення папсько╖ першост╕ зробить ╖╖ надзвичайно простою для православних коментатор╕в, щоби звинуватити Ватикан у зверхност╕, але це не нове явище. Спос╕б, в який Рим пов╕вся з╕ сх╕дними церквами злученими з католицькою церковою, ╕ тим самим з╕ "справжн╕ми" католиками, стало причиною глибокого занепоко╓ння з боку православних екумен╕ст╕в. Як добре в╕домо, б╕льш╕сть з православних теолог╕в приймоають роль Петрового насл╕дника як першого в чест╕ або його головство в любов╕ м╕ж другими автокефальними церквами, але не признаоть н╕якого першинства ╓пископа Риму як такого в справах авторитету, р╕шень або деларац╕й в╕ри.
Кам╕нь преткновення в декларац╕╖ Dominus Iesus знаходиться в четверт╕й частин╕, назван╕й "Об'╓днання ╕ ╓дн╕сть церкви," ╕ особливо у вченн╕, пом╕щенному в ньому: "╤сну╓ одинока Христова церква у вигляд╕ католицько╖ церкви правлена насл╕дником Петра ╕ ╓пископами у сп╕льност╕ з ним."
Не'католицьким христ╕янам, а зокрема православним, трудно прийняти ╕дею, в як╕й документ сугеру╓, що через брак сп╕льности з Петровим насл╕дником ╖м щось п╕дставового браку╓. Цей недосконалий стан печей в одн╕й християнськ╕й церкв╕ тут в╕дноситься до тих сх╕дн╕х православних церков, разом взятих, що, як документ на це вказу╓, мають д╕йсну ╢вхарист╕ю ╕ ╓ тому д╕йсними пом╕сними церквами - м╕сцевими християнськими сп╕льнотами, з яких склада╓ться Т╕ло Христове. Чого тод╕ браку╓ сх╕дним церквам, як╕ не ╓ в сп╕льност╕ з Петровим престолом? А що з д╕йсними апостольними церквами в яких Петро теж був ╓пископом? Чи брак сп╕льности спричинений одно чи двосторонньо людського горд╕стю ╕ нест╕йк╕стю? Ще раз ни висува╓мо тезу, що майже кожний православний теолог сказав би те саме про тих, що ╓ осторонь сп╕льност╕ з прийнятим св╕товим Православ'ям, а дехто пошов би дальше кажучи, що браку╓ благочестивост╕ ╕ "функц╕ональност╕" та╖н в таких церквах.
Це останне оф╕ц╕йне церковне вчення при╓дну╓ться до велико╖ к╕лькост╕ консил╕арних, папських та патр╕архальних документ╕в, виданих за стол╕тта. Звичайно, щпо дуже багато дискуц╕й та ╕нтерпретац╕й появляться в наступних м╕сяцях та роках. Тепер ╓ правдиво сказати, що для православно-католицького д╕алогу вчення в Dominus Iesus в╕ддзеркалю╓ д╕йсний стан в╕дносин м╕ж двома церквами. Боно показу╓ на очевидну ситуац╕ю мертво╖ точки, яка запанувала помимо багатор╕чних дискус╕й та помимо вза╓много визнання та сп╕льно╖ молитви, практиковано╖ обидвома учасниками. Без чесного зусилля переосмислити роль Петрового служ╕ння з╕ сторони Ватикану майбутня ╓дн╕сть м╕ж Сходом ╕ Заходом ╓ неможлива. Твердження ╤вана-Павла ╤╤ ран╕ше цього року про те, що в╕н матиме нам╕р переглянути ролю першост╕ Петрового насл╕дника у Вселенськ╕й церкв╕, мусить бути прийнято серьозно, без того, щоби попросту переосмислити без огляду на екумен╕чну вразлив╕сть ╕нтерпретац╕╖ Першого Ватиканського Собору та недавно канон╕зованого папи П╕я ╤Х. Факт, що цей папа, в╕дпов╕дальний за декларац╕ю папсько╖ непомильност╕ - найб╕льшо╖ перешкоди в католицько-православному д╕алоз╕, був нещодавно канон╕зований ╤ваном-Павлом, створить нову перешкоду помимо яких-небудь особистих геройських чеснот, що ╖х П╕й ╤Х м╕г биказати в житт╕. Лише в дус╕ над╕╖ можуть власн╕ слова папи, описуюч╕ Dominus Iesus, промовити до обидвох церков, щоби " . . . п╕сля ст╕лькох помилкових ╕нтерпретац╕й ця сердечна декларац╕я напешт╕ змогла осягнути свою вияснюючу функц╕ю . . . "
We thank Hanna Chumachenko for this Ukrainian translation.